Встановлення факту проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу: як, коли, навіщо

Сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та  обов’язки – встановлено ч. 2 ст. 3 Сімейного кодексу України.

У частинах 1, 2 ст. 74 СК України (у редакції, чинній станом на  01 січня 2004 року) вказано: якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою, то майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не  встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення глави 8 СК України.

Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі ст. 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, упродовж якого було придбано спірне майно.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім’єю чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу, якщо від цього залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Чинне процесуальне законодавство  передбачає можливість встановлювати факти, що мають юридичне значення, в тому числі і факт проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, за скороченою процедурою в порядку окремого провадження. Проте найчастіше встановлення такого факту невід’ємно пов’язано з набуттям права власності на майно, визнанням майна спільною сумісною власністю та його поділ, визнанням права власності на майно в порядку спадкування тощо.

У зв’язку з цим вбачається більш доцільним встановлювати такий факт в порядку позовного провадження разом з вирішенням позовних вимог щодо майна.

Крім того, звертаючись до суду за встановленням факту проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, потрібно пам’ятати, що встановити його можливо лише починаючи з 01 січня 2004 року.

Пов’язано це з наступним. П. 1 розділу VII Прикінцевих положень СК України визначено, що цей Кодекс набирає чинності одночасно з набранням чинності Цивільним кодексом України, тобто з 01 січня 2004 року. Отже, норми СК України застосовуються лише в частині тих прав і обов’язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права та обов’язки визначаються на підставах, передбачених СК України.

Факт проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу набув юридичного значення після набрання чинності СК України та ЦК України з 01 січня 2004 року. Кодекс про шлюб та сім’ю УРСР не передбачав юридичних наслідків для чоловіка та жінки, які проживала разом без реєстрації шлюбу.

Постановою Верховного Суду України від 20 лютого 2012 року № 6-97цс11, ухваленою за наслідками розгляду заяв про перегляд судових рішень із мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, сформульовано правову позицію щодо визначення ознак сім’ї при встановленні наявності чи відсутності фактичних шлюбних стосунків та визначено, що положення частини другої статті 3 СК України стосуються лише офіційно зареєстрованих шлюбів. Встановлення факту проживання однією сім’єю у період до 01 січня 2004 року не передбачено Кодексом законів про шлюб та сім’ю України.

За усталеною практикою спори про поділ майна осіб, які проживали однією сім’єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі до 01 січня 2004 року, підлягають вирішенню із застосуванням положень Закону України «Про власність», відповідних норм ЦК УРСР.

Отже, розглядаючи позови, пов’язані зі спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що спільною сумісною власністю є не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу (стаття 16 Закону України «Про власність», стаття 22 КпШС України), а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім’ї, або спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (пункт 1 статті 17, статті 18, пункт 2 статті 17 Закону України «Про власність»).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2022 року в справі № 149/2697/21 (провадження № 61-10505св22) зроблено висновок, що проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов’язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно. Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, з метою вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, упродовж якого було придбано спірне майно.

На сьогодні маємо досить сталу судову практику щодо предмету доказування в даній категорії справ та визначення обставин, які мають бути підтверджені достатніми та належними доказами на підтвердження факту проживання чоловіка та жінки однією сім’єю без реєстрації шлюбу.

У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження  № 14-130цс19) Велика Палата Верховного Суду зауважила, що предметом доказування у справах про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім’єю без реєстрації шлюбу є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім’ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов’язків, притаманних подружжю.

Критеріями, за якими майну може бути надано статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, відповідно до якої йому може бути надано правовий статус спільної власності подружжя.

У постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 643/6799/17 (провадження № 61-1623св19) зазначено, що проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов’язків, зокрема, права спільної сумісної власності на майно. Для встановлення факту проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всіх ознак, що притаманні наведеному визначенню.

Так, при встановленні факту наявності у осіб спільного побуту доцільно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства. Домогосподарство – це сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об’єднують та витрачають кошти. Взаємність прав та обов’язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов’язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно-правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з’ясування місця і часу такого проживання. Підтвердженням цього може бути їх реєстрація за таким місцем проживання, пояснення свідків, представників житлово-експлуатаційної організації. Щодо часу проживання слід зазначити, що за своєю природою проживання однією сім’єю спрямоване на довготривалі відносини.

Далі на підставі висновків Верховного Суду розглянемо яких доказів та фактів достатньо для встановлення такого факту, а яких ні.

Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 07 грудня 2020 року у справі № 295/14208/18-ц, від 03 березня 2021 року у справі № 127/28507/15 належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім’єю без реєстрації шлюбу є, зокрема: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства.

Згідно із постановою Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15-ц, факти спільного відпочинку сторін, спільної присутності на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивачки – самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов’язків, притаманних подружжю, не вказують на те, що між сторонами склались та мали місце протягом вказаного періоду часу усталені відносини, які притаманні подружжю.

У постанові Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 712/7830/16-ц зазначено, що факт реєстрації (проживання) жінки та чоловіка за однією адресою не є ні головною, ні обов’язковою ознакою наявності фактичного шлюбу.

У постанові від 08 червня 2016 року у справі № 6-2253цс15 Верховний Суд України дійшов висновку, що особам, які проживають однією сім’єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти. Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов’язків, з’ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності; рішення обґрунтовують належними і допустимими доказами, про що зазначають у мотивах прийнятого рішення з посиланням на конкретні факти. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 490/6060/15, від 10 лютого 2021 року у справі № 383/49/19.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зазначено: вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім’єю, спільного побуту, взаємних прав та обов’язків.

Обов’язковою умовою для визнання осіб членами сім’ї, крім факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п’ять років до часу відкриття спадщини.

Отже, якщо встановлення факту необхідне для врегулювання відносин щодо спадкування, варто врахувати необхідність встановлення таких обставин протягом не менше як п’ять років до часу відкриття спадщини.

Також непоодинокими є випадки, коли за час такого спільного проживання не лише набувається майно у власність, а й відбувається значне його покращення, що призводить до суттєвого збільшення вартості такого майна тощо.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц, постанові Верховного Суду від 24 березня 2021 року у справі  № 161/17237/19, постанові Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року у справі № 6-1447цс17 сформульовано висновки про те, що грошові затрати передбачають внесення особистих чи спільних коштів на покращення чи збільшення майна. Наявність істотного збільшення вартості є оціночним поняттям, тому у конкретній справі рішення про задоволення чи відмову у задоволенні позову приймається судом з урахуванням усіх його обставин.

Істотність має визначальне значення, так як необхідно враховувати не лише збільшення остаточної вартості  в порівнянні з первинною оцінкою об’єкта, а й співвідносити у співмірності з одиницями тенденцій загального удорожчання конкретного майна, інфляційними процесами, якісні зміни характеристик самого об’єкта та ту обставину, що первинна оцінка чи сам об’єкт стають малозначними в остаточній вартості об’єкта власності чи у остаточному об’єкті. Велика Палата Верховного Суду вважає, що істотність збільшення вартості майна підлягає з’ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя. Тобто істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об’єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної власності, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об’єктом нерухомого майна, який з’явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником. За загальною практикою мають враховуватися капітальний ремонт чи переобладнання житла, тобто значне перетворення об’єкта нерухомості.

Поточний ремонт житла, зміна його призначення з житлового на нежитлове без капітального переобладнання не буде надавати підстав для визнання такого об’єкта спільною сумісною власністю подружжя, оскільки значних перетворень сам об’єкт не зазнав і не можна вважати ці перетворення такими, що істотно збільшили вартість майна.

У такому випадку, якщо суд встановить наявність понесених затрат з боку іншого подружжя – не власника, однак не визнає такі затрати істотними, то цей з подружжя може вимагати грошової компенсації понесених затрат, якщо такі затрати понесені під час перебування у шлюбі.

Другий чинник істотності такого збільшення має бути пов’язаний із спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами. Сам факт перебування осіб  у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання його спільним майном.

Істотне збільшення вартості майна обов’язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого з подружжя, не власника майна. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна.

Збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін та інших чинників, які не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат подружжя чи іншого з подружжя, не власника, у майно, не повинні враховуватися у зв’язку з тим, що законодавець у статті 62 СК України не називає їх як підстави для визнання особистого майна одного з подружжя спільним майном.

В іншому випадку, у разі збільшення вартості майна внаслідок тенденції загального удорожчання об’єктів нерухомості, інфляційних та інших об’єктивних процесів, не пов’язаних з внесками подружжя чи одного з них, визнання особистого майна одного з подружжя спільною сумісною власністю подружжя буде нести, як наслідок, непропорційне втручання у власність майна одного з подружжя, який набув таку власність до шлюбу.

Наведені висновки, звичайно, не можуть повністю вплинути на вирішення кожного конкретного спору, оскільки в кожному окремому випадку існують певні обставини, які потребують індивідуального підходу. Проте такі висновки можуть дати відповідь на більшість загальних питань в даній категорії спорів. А запорукою позитивного рішення в конкретній справі є ретельний збір доказів, їх підготовка для подання до суду, формування правової позиції з урахуванням як норм чинного законодавства України, так і зібраних в кожному конкретному випадку доказів.

Демченко Марина 

Адвокат Femida Legal Association