Господарський процес: як вручаються документи підприємству за кордоном

У господарських правовідносинах досить часто одним із учасників є іноземна юридична особа. І якщо виникає необхідність звертатися до суду для захисту прав та законних інтересів учасника-резидента, варто враховувати певні особливості. Зокрема, щодо вручення учаснику-нерезиденту документів за кордоном, адже належне повідомлення опонента є однією з передумов звернення до суду.

Якщо у приватноправових відносинах беруть участь іноземні юридичні особи, то такі відносини є відносинами з іноземним елементом, – йдеться у ст. 1 Закону України «Про міжнародне приватне право».

У разі, якщо при розгляді справи з іноземним елементом у суду виникне необхідність у врученні документів або отриманні доказів, у проведенні окремих процесуальних дій за кордоном, суд може направити відповідне доручення компетентному органу іноземної держави в порядку, встановленому процесуальним законом України або міжнародним договором України.

Згідно із положеннями ст.  25 Закону України «Про міжнародне приватне право» іноземною юридичною особою є особа, яка має місцезнаходження в іншій державі. Для цілей цього Закону місцезнаходженням юридичної особи є держава, у якій юридична особа зареєстрована або іншим чином створена згідно з правом цієї держави. За відсутності таких умов або якщо їх неможливо встановити, застосовується право держави, у якій знаходиться виконавчий орган управління юридичної особи.

Порядок вручення викликів, повідомлень та судових рішень іноземним юридичним особам регулюється ГПК України, двосторонніми та багатосторонніми міжнародними договорами, ратифікованими Україною.

Відповідно до ч. 2 ст. 367 ГПК України, якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору (ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори»).

Порядок передачі судових та позасудових документів для вручення за кордоном та повідомлення у належній формі іноземних учасників судового процесу про час і місце розгляду справи регулюється Конвенцією про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15.11.1965, яка є чинною в Україні згідно з Законом України від 19.10.2000 про приєднання до цієї Конвенції, із заявами та застереженнями.

Якщо у відносинах України з іноземною державою діють одночасно і двосторонній, і багатосторонній міжнародні договори (один чи декілька), і в жодному з них не встановлено пріоритету застосування одного з них щодо одних і тих самих питань, під час вручення документів суд може керуватися процедурою вручення, передбаченою у будь-якому з цих договорів.

При цьому Конвенція не визначає, які саме документи підлягають врученню. Питання про те, чи повинен певний документ підлягати врученню, вирішується законодавством тієї країни, в якій розглядається справа. Конвенція не застосовується, якщо закон передбачає відправлення повідомлення, але не вимагає його вручення (п. 47 Практичного керівництва із застосування Конвенції, яке розміщене на сайті Гаазької конференції).

Відповідно до норм ГПК України всі судові рішення (ухвали, постанови суду) підлягають врученню учасникам процесу.

Згідно зі ст. 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов’язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п’ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.

Відповідно до ст. 242 ГПК України судові рішення вручаються шляхом надсилання (видачі) відповідній особі копії (тексту) повного або скороченого судового рішення, що містить інформацію про веб-адресу такого рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень. У випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов’язки, що й громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України (ст. 365 ГПК України). Зазначене стосується також і права іноземного суб’єкта господарської діяльності (іноземної юридичної особи) бути повідомленим про судовий розгляд.

У Практичному керівництві вказано, що суд кожної країни відповідно до національного законодавства визначає, чи підлягає документ відправленню за кордон. Звертається увага на те, що національна належність, місцезнаходження юрособи-нерезидента не є вирішальним для застосування Конвенції.

Тобто, національне законодавство та судова практика можуть передбачати випадки, коли суд не направляє відповідачам-нерезидентам судові документи за кордон.

В Україні існує усталена судова практика, відповідно до якої судові документи можуть не відправлятися за кордон для вручення у разі, якщо іноземна юрособа має представника на території України, призначеного відповідно до вимог ГПК України, або має офіційне представництво на території України.

В свою чергу, Конвенція передбачає можливість використання судом різних каналів вручення документів за кордоном. Основний – через Центральний орган держави, що запитується. Альтернативні: прямі консульські канали без застосування заходів примусу; непрямі консульські канали; непрямі дипломатичні канали у виключних обставинах; поштові канали; прямі зв’язки між судовими та іншими посадовими особами, іншими компетентними особами; прямі зв’язки між особою, що бере участь у судовому процесі, та судовими посадовими особами чи іншими компетентними особами. Інші канали, які не регулюються Конвенцією, –  відповідно інших міжнародних угод, національного законодавства держави, яка вручає документи.

Відповідно до Конвенції кожна Договірна Держава призначає Центральний орган, обов’язком якого є отримання прохань про вручення документів, що виходять від інших Договірних Держав, і здійснення процесуальних дій. Кожна Держава організовує Центральний орган згідно зі своїм правом.

Центральний орган запитуваної держави власноручно вручає документ або забезпечує його вручення відповідним органом у спосіб, визначений його внутрішнім правом для вручення документів, складених в цій державі, особам, що перебувають на її території.

В Україні Центральними органами визначено Міністерство юстиції та Генеральну прокуратуру.

Враховуючи викладене, в більшості випадків суд зобов’язує позивача у визначений ним  строк надати суду необхідну кількість примірників нотаріально засвідченого перекладу на потрібну мову позовної заяви з додатками, за потреби інших заяв, клопотань тощо, ухвал суду для направлення відповідачу. Такі документи з відповідним судовим дорученням надсилаються до Центрального органу запитуваної держави для їх подальшого вручення відповідачу у справі.

При цьому провадження у справі зупиняється до отримання судом підтвердження про виконання судового доручення.

Демченко Марина

Адвокат Femida Legal Association