Наскільки ефективне визнання недійсним повідомлення про анулювання боргу

Дужа часто в період, коли боржники намагалися домовитись з банками по прострочених кредитах, які виникли ще у 2008-2010 роках, банки застосовували так звану процедуру списання або прощення боргу.

При добросовісності кредитора та боржника все працювало досить непогано. Банк, отримував 20-30, а подекуди і 50 відсотків від простроченої заборгованості, а позичальник отримував своє майно та мав сплатити 18% податку з прощеної суми боргу.

Але були не такі легкі домовленості.

Бувало так, що через введення мораторію, боржники не бажали платити по кредиту взагалі, розуміючи, що виселити їх не вдасться. Бувало, що банк, розуміючи невідворотність процедури банкрутства, продавав такі борги колекторським компаніям при цьому «забувши» вказати, що частина боргу була погашена або прощена.

Слід зазначити, що з прощеної суми боргу боржник має сплатити податок на доходи фізичних осіб та військовий збір. Щоправда податок сплачується лише з прощеної частини тіла кредиту, але часто це також не маленька сума.

З урахуванням особливостей певних процедур, податкова здійснює нарахуванян податку такій фізичній особі на піставні повідомлення віж кредитора про прощення боргу, в якому зазначається сума прощеного боргу.

При цьому сам зміст договору про прощення боргу залишається конфіденційним.

На початку цього року Верховнй суд у справі №758/2990/17 виніс постанову у справі, де боржник намагався визнати недійсним таке повідомлення про прощення боргу.

У вказаній постанові суд, зокрема зазначив, про неефективність обраного позивачем способу захисту свого порушеного права з посиланням на висновки, зроблені у постанові великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18) де вказано, що «належний спосіб або способи захисту обумовлюються змістом порушеного права та характером його порушення. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18)».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 серпня 2020 року у справі  № 201/16327/16-ц (провадження № 61-43384св18) вказано, що «правочин  є найбільш розповсюдженим юридичним фактом, за допомогою якого набуваються, змінюються, або припиняються права та обов`язки в учасників цивільних правовідносин. До односторонніх правочинів, зокрема, відноситься: видача довіреності, відмова від права власності, складання заповіту, публічна обіцянка винагороди, прийняття спадщини. При вчиненні одностороннього правочину воля виражається (виходить) від однієї сторони. Між цим така сторона може бути представлена декількома особами, прикладом чого може виступати видання довіреності двома та більше особами, спільний заповіт подружжя та ін. Аналіз розуміння як правочину, так і одностороннього правочину свідчить, що односторонні правочини: є вольовими діями суб`єкта; вчиняються суб`єктами для здійснення своїх цивільних прав і виконання обов`язків; спрямовані на настання правових наслідків (набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18) зроблено висновок, що «недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим».

У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 просила визнати недійсним повідомлення від 21 березня 2016 року ТОВ «Кей-Колект» про анулювання її боргу.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 605 ЦК України зобов`язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов`язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.

Аналіз статті 605 ЦК України свідчить, що під прощенням боргу розуміють звільнення кредитором боржника від виконання обов`язку, що на ньому лежить, повністю або частково. За загальним правилом, прощенням боргу втілюється в односторонньому правочині. Хоча сторони договору не позбавлені можливості укласти договір про прощення боргу.

У справі, що переглядається, прощення боргу втілене в односторонньому правочині кредитора. Недійсність такого одностороннього правочину  законом прямо не встановлена, а тому в аспекті положень частини першої статті 204 ЦК України такий правочин є правомірним, якщо він не визнаний судом недійсним. Тобто, він може бути оспорений лише в судовому порядку і належним способом захисту в такому разі має бути визнання правочину недійсним (пункт 2 частини другої статті 16 ЦК України).

Подібний за змістом висновок міститься у постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 569/22588/18 (провадження № 61-17986св19) та від 23 вересня 2020 року у справі № 497/1085/16-ц (провадження № 61-1684св19).

Спроба позивача використати такий спосіб захисту як визнання недійсним повідомлення про анулювання боргу, не відповідає засадам презумпції правомірності правочину.

Вимог щодо визнання недійсним правочину про прощення боргу, який прийнятий ТОВ «Кей-Колект» 27 лютого 2015 року, позивачем не заявлялось.

Тобто, фактично суд констатував, що не зважаючи на той факт, що податкове повідомлення-рішення приймається саме на підставі повідомлення про прощення боргу, а не договору про прощення боргу, для ефективного способу захисту потрібно визнавати недійсним саме договорі про прощення боргу. Хоча в даній справі, суд першої інстанції позов задовольнив…